Монреаль у 1939–1945 роках не був фронтовим містом, тому, якщо вести мову про його культурне життя, слід сказати, що театри в місті не перетворювалися на військові об’єкти.
Ба більше, навіть не закривалися так, як це відбувалося в Європі, у зонах активних бойових дій. Але театральне життя все ж таки адаптувалося до нових умов, а про те, як це відбувалося в період Другої світової війни, читайте на montreal-trend.com.
Монреальські театри на початку війни
У 1930-х роках Монреаль уже зарекомендував себе як один із центрів культурного життя Канади. Старі та нові театри органічно впліталися в міський пейзаж, створюючи мережу тих місць, де французька, англійська, єврейська та інші спільноти мегаполіса насолоджувалися великим мистецтвом.
Але, навіть серед тієї великої кількості театральних майданчиків був один — найважливіший етнодраматичний центр у самому серці Монреаля. Мова про Monument-National — великий театр на бульварі Святого Лаврентія. Він відкрився в 1893 році як культурний центр для франкофонної спільноти та символ національної присутності французької Канади.
Із часом цей театр перетворився на майданчик суспільної взаємодії різних культур. Наприкінці 1930-х років Monument-National на тлі швидких соціальних змін так само був оригінальним і непередбачуваним. Театр став центром їдиш-театру, де проходили вистави єврейських труп, причому аж до середини XX століття.
Ці трупи були тісно пов’язані з великою єврейською діаспорою Монреаля. Крім того, тут виступали франко- і англомовні колективи, була сцена для оперети, музики, популярних шоу й експериментальних постановок.
У той час як Monument-National був символом багатокультурності, Her Majesty’s Theatre на вулиці Ґай лишався головним місцем, де можна було послухати оперу, насолодитися балетом або класичною музикою. Цей театр був побудований у 1897–1898 роках, він відігравав важливу роль у музичному житті Монреаля та залишався центром великих фестивалів і гастролей, навіть на початку 1940-х років.
Репертуар і розклад — сцена, що не мовчала
Якщо ж говорити про початок війни і, як вона вплинула на роботу, репертуар монреальських театрів, то слід зауважити, що конкретні розклади вистав 1939–1945 років збереглися поодинокими архівними документами або були частиною приватних колекцій. Проте загальні тенденції таки можна реконструювати.
На початку війни театри продовжували так само планувати сезони за класичною схемою: музика, драма, комедія, гастролі закордонних колективів, що перетинали Атлантику перед війною. Важливо пам’ятати, що Монреаль усе ще був першим портом, куди прибували гастролери із Європи та США, і саме тут часто зупинялися ті, хто хотів подорожувати до решти Канади.
Повертаючись до Monument-National, слід сказати, що його репертуар був надзвичайно різноманітним. Тут грали все — від класичних драматичних постановок французькою та англійською до їдиш-п’єс і музичних шоу. Це був не просто театр — це була сцена культурного перехрестя, де стилі й мови взаємодіяли та народжували нові форми вистав.
Втім, з початком війни відбулися і деякі зміни. Жорсткі обмеження на подорожі через Атлантику, мобілізація молоді до армії, а також питання ресурсів змушували театральні адміністрації адаптувати розклади, шукати нових місцевих виконавців і частіше показувати популярні жанри, ніж авангардні експерименти.
І, хоча, як уже зазначалося, на відміну від країн, у яких безпосередньо відбувалися бойові дії, у Монреалі театри не закривалися, але їхня робота стала менш орієнтованою на імпортні постановки й більше — на місцеві трупи та автономні програми.
Війна й економічна ситуація
Економічна ситуація в Монреалі 1939–1945 років була непростою. Війна досить відчутно вдарила по роботі театрів у цьому контексті, спричинивши нестачу квитків, так само як і глядачів, частину яких забрали до армії тощо. Тобто ресурси на утримання великих театрів стрімко скоротилися.
Як наслідок, «храми культури» змушені були скорочувати сезони або обмежувати кількість постановок. До того ж частина адміністративного персоналу пішла на військову службу або на роботу в оборонній промисловості, що теж не залишилося непоміченим. Натомість стали популярними жанри, що не вимагали великих витрат. Мова про музичні ревю, короткі комедійні вистави, локальні драматичні проєкти.
Хоча в Монреалі не було тотальних обмежень на культурні події, економічний контекст змушував заклади діяти стратегічно. Відтак оркестри скорочували кількість музикантів, частіше використовуючи малі ансамблі, а сцени, як у Monument-National, так і у Her Majesty’s Theatre шукали підтримку в місцевої громади замість залежності від закордонних гастролей.
Економіка війни також вплинула на саму форму театральних постановок. У ті часи домінували здешевлені культурні продукти, які краще відповідали тимчасовим обмеженням. Так само репетиції частіше проводилися в менших приміщеннях, більший попит мали комічні та популярні шоу, напротивагу серйозним драматичним, які вимагали присутності великої кількості акторів, музикантів та значних виробничих витрат.
Гастролі, фестивалі й попит глядачів у складні часи
Попри війну театральні гастролі не зникли повністю — просто вони змінили характер. Замість масових турів із Європи переважали американські трупи та місцеві колективи, що пропонували в основному популярний репертуар.
У цьому контексті слід відзначити монреальські фестивалі, особливо музичні або фестивальні програми в Her Majesty’s Theatre у 1940–1946 роках, які демонстрували життєздатність сцени, що не залежала суто від закордонних гастролерів.
Так само слід відзначити, що в багатьох країнах війна призводила до появи спеціальних виступів для військових частин — від концертів до театральних постановок у таборах, на суднах тощо. У Монреалі так само існували подібні ініціативи, але вони не мали такої широкомасштабної організації, як у США чи Великій Британії, де сцена й армія співпрацювали системно.
Проте окремі групи артистів давали концерти, ставили вистави й читання для солдатів, що проходили службу в таборах поблизу міста або брали участь у збірних заходах на користь військових фондів.
Адже сцена також була частиною воєнної пропаганди й моральної підтримки — драматичні програми, музичні номери й виступи з патріотичними мотивами ставали важливою частиною культурного фронту.
Війна та сцена культурної пам’яті
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що монреальські театри за часів Другої світової війни не стали епіцентром глобального театрального руху — але вони зберегли людський голос серед бурі історичних подій. Такі театри, як Monument-National, так і Her Majesty’s Theatre, були не лише місцем розваг, а і свого роду культурними «форпостами», де народжувалися спільноти, де зустрічалися традиції й де сцена відповідала на запит часу.
Попри економічні труднощі, об’єктивні обмеження на гастролі та глобальні потрясіння, сценічне життя не зникло — воно трансформувалося, шукало нових форм, адаптувалося до реалій і пропонувало глядачам те, чого вони потребували найбільше: спільності, емоційної розрядки й простору для діалогу про те, що значить бути людиною в час війни й після неї.
Джерела:
