Історія виконавських мистецтв у Монреалі має багатовікове коріння та довгі, яскраві традиції, її джерела сягають 1606 року. Саме тоді відбулася перша постановка в Порт-Роялі п’єси Le Théâtre de Neptune en la Nouvelle-France. Це була перша відома п’єса не лише в тогочасній Канаді, але й у Північній Америці. Написав її Марк Лескарбот. І хоча, цей твір був виконаний ще до заснування Монреаля в 1642 році, саме він ознаменував, хоч і символічно, початок театру на канадській землі.
Театру, який був створений на честь повернення французьких поселенців, який передавав колоніальний та євроцентричний погляд на корінні народи. Цей погляд, до слова, нині широко піддається критиці. Але більш детально про утворення, становлення та розвиток монреальського театрального мистецтва, як такого читайте на montreal-trend.com.
Монреальський театр — початки
Уже не для кого не секрет, що протягом століть, після свого заснування, Монреаль став головним культурним центром, де процвітали театр, музика, танці, а пізніше кабаре та комедійні вистави.
Але, справедливості заради, слід сказати, що за часів Нової Франції мегаполіс ще не був таким, а був невеликим укріпленим містом, що перебувало під сильним впливом релігії та виключно сільськогосподарських традицій. Тоді Монреаль не був містом для відпочинку та гулянок. Нічне життя було практично відсутнє, усе невпинно та пильно контролювалося церквою та було просякнуте французькою культурою.
Після завоювання Монреаля в 1760 році британцями, які досить ґрунтовно вплинули на культурне наповнення, зокрема, посприяли розвитку нічного життя та виконавських мистецтв, відбувся деякий крен у бік культурних розваг. Красномовним прикладом цього впливу став «Королівський театр», який був відкритий у 1825 році Джоном Молсоном-молодшим.
Чоловік був англійським іммігрантом, він, якраз став яскравим прикладом цього впливу. У заснованому ним театрі ставили п’єси англійською мовою, виконували британський репертуар, театральна архітектура була натхненна лондонськими театрами, і, як наслідок, переважно англомовна аудиторія.
А що ж франкомовне населення Монреаля? Воно під впливом церкви, все ще, у більшості, уникало театру, та інших культурних розваг. Проте, «Королівський театр» заклав основи театральної традиції, яка досить скоро перетворилася на більш двомовну та інклюзивну ідентичність.
Відтак перші франкомовні театри в Монреалі з’явилися досить пізно. Це було зумовлено недовірою католицької церкви до цього виду мистецтва, вона вважала його аморальним. Але попри, навіть такий, досить радикальний контекст, уже у 1890-х роках у Монреалі почали з’являтися франкомовні заклади.
Мова про «Національний монумент», який збудувало Товариство Святого Жана Баптиста в 1893 році. Пізніше з’явилися «Французький» та «Національний театри», що посприяло появі франкомовної театральної сцени. Хоча по справжньому франкомовний театр закріпився в Монреалі лише наприкінці ХІХ століття, заклавши підвалини сучасного квебекського театру.
Епоха Сухого закону
На початку XX століття неабиякий влив на культурне життя, у тому числі й театральне, здійснив горезвісний Сухий закон у Сполучених Штатах. Звісно, він не мав прямого впливу, але він був вирішальний. Логіка досить проста, у той час, як алкоголь був заборонений на південь від кордону, Монреаль був більш поблажливим у питаннях міцних напоїв, і, уже маючи потужну готельну та портову інфраструктуру, став запрошувати американських туристів, які жадали розважатися.
У Монреалі цим людям були раді, кабаре та клуби, зокрема, на вулиці Сен-Катрін та у Кварталі червоних ліхтарів процвітали, приваблюючи космополітичну клієнтуру. А тут ще джаз став настільки популярним, що композиції в цьому стилі, у виконанні темношкірих зірок, дуже часто так само приїхавших зі Сполучних Штатів, стали яскравими та вишуканими саундтреками до цих наповнених мистецтвом і не лише ночей.
Цей клімат культурної відкритості зміцнив нічне життя Монреаля та проклав шлях для майбутньої появи його найвідоміших кабаре. З кінця 1930-х до 1950-х років мегаполіс переживав золотий вік культурних нічних розваг, підживлених вибухом кабаре та концертних майданчиків. Кого попало не назвуть «Парижем Північної Америки».
Політика моралізації
Саме в цьому контексті сформувався образ — «Монреаль — відкрите місто». Кабаре цієї епохи стали свідками появи таких видатних постатей, як Аліс Робі, Ла Болдюк та Олів’є Гімон, і дуже глибоко вплинули на масову культуру епохи, що передувала Тихій революції.
Однак ця епоха відносної свободи була різко перервана політикою моралізації, яку почали впроваджувати в 1950-х і 1960-х роках, зокрема, під керівництвом мера Жана Драпо та прокурора Пакса Планта, який вважався рішучим противником корупції в поліції та борцем проти організованої злочинності.
Прагнучи модернізувати імідж Монреаля у світі та підготуватися до Експо-67, влада провела масштабне очищення Кварталу червоних ліхтарів, закривши численні кабаре та нав’язавши більш інституційне бачення розваг, тим самим, поклавши край цій унікальній ері нічної творчості.
Поява телебачення в домівках монреальців в 1950-х роках, у поєднанні з появою рок-н-ролу, глибоко змінила сцену кабаре в Монреалі. До того часу кабаре було важливим розважальним закладом для дорослих, куди люди приходили дивитися вар’єте або комедії. Але з телебаченням люди могли насолоджуватися розвагами, не виходячи зі своїх віталень, причому абсолютно безоплатно.
Водночас рок-н-рол, який сприймався як молодша, бунтівна та гучніша музика, поступово закріпився в клубах та танцювальних залах. Цей подвійний зсув призвів до поступового занепаду золотого віку кабаре, як одного з підвидів театрального мистецтва, у Монреалі, починаючи з кінця 1950-х років.
Експо-67
Але вирішальний вплив на розвиток виконавського мистецтва в Монреалі мала Експо-67. Виставка перетворила місто на міжнародний культурний центр. Вона стимулювала місцеву творчість, привабила митців з усього світу. З’явилися нові заклади, такі як «Театр Мезоннев», відновився «Національний монумент», що зміцнило сцену виконавського мистецтва міста.
Ця подія заклала основу для динамічної, інклюзивної та глобально орієнтованої мистецької сцени. Такий момент, Монреаль здавна відомий як місто, популярне своїми розвагами та нічним життям, був зарезервований лише для дорослих. Але починаючи з 1967 року, якраз з Expo 67, з’явилися перші дискотеки для підлітків.
Це, нарешті, дозволило особам до 21 року насолодитися колись священною практикою відвідування клубів. Лише на початку 1970-х років Квебек знизив вік повноліття до 18 років у рамках модернізації цивільного законодавства під час Тихої революції.
Відкриття дискотеки Snoopy’s за адресою 190 Dorchester Boulevard East у 1967 році стало поворотним моментом у розвитку підліткового нічного життя Монреаля. Дискотеки, у сучасному розумінні клубів із діджеями та танц-полами, почали з’являтися в Монреалі в середині 1960-х років, натхненні європейськими тенденціями.
Таким чином, від ранніх колоніальних уявлень про мистецтво, Монреаль пройшов шлях до звання однієї зі столиць виконавських мистецтв Північної Америки.
Джерела:
