Театр завжди мав не лише сценічне, а і своє особливе позалаштункове життя. Це аксіома, яка, як відомо, не потребує доведення. Глядачі приходять до театру чи кінотеатру заради вистави, емоцій, музики та акторської гри. Але історія цих місць часто приховує набагато більше, ніж видно з глядацької зали. За кулісами, у вузьких коридорах, на дерев’яних сходах і навіть у самому залі нерідко відбувалися події, які назавжди змінюють театральне життя міста, а іноді й усієї провінції.
Буває так, що за лаштунками стаються кумедні або дивні випадки, іноді навіть хтось здійснює геройські вчинки — було й таке, — які перетворюються на міські легенди. Та іноді стаються справжні трагедії. Історія театрального життя Монреаля знає чимало таких історій та випадків. Деякі з них стали уроками для цілого покоління, інші — причиною скандалів, що розбурхували громадськість, а деякі, навпаки, демонстрували дивовижну відданість людей театру, але щоб у цьому переконатися, почитайте тут: montreal-trend.com.
Пожежа, яка змінила правила
На початку XX століття одним із найпопулярніших місць відпочинку для простих мешканців міста, які в основному належали до робітничого класу, був кінотеатр Laurier Palace Theatre. Він був розташований у робітничому районі, відтак приваблював передусім доступними цінами.
Квитки тут коштували значно дешевше, ніж у багатьох інших закладах, що дозволяло приходити на сеанси місцевим робітникам з усією родиною. Особливо багато в ці дні тут було дітей, для яких кіно завжди було справжнім святом.
Ця трагедія сталася в неділю, 9 січня 1927 року, на одному з денних показів. У той день у залі зібралися сотні юних глядачів. Більшість із них прийшли без батьків — це було звичною практикою того часу. Однак саме цього дня звичайний кіносеанс перетворився на трагедію.
У приміщенні раптово почалася пожежа. За однією з версій, загорілася плівка або частина обладнання в проєкційній кімнаті. Після чого вогонь разом із димом дуже швидко поширилися по всій будівлі. У залі, ясна річ, почалася паніка: діти кинулися до виходів, але вузькі сходи й тиснява значно ускладнювали евакуацію.
Не обійшлося без героїчних вчинків: під час пожежі один із проєкціоністів зміг врятувати близько 30 дітей, вивівши їх через вікно кінотеатру ще до того, як вогонь охопив залу.
Та попри це, на жаль, багато хто з дітей задихнувся в густому димі ще до того, як вогонь дістався кінозали. У підсумку, у результаті трагедії загинули 78 дітей. Ця подія увійшла в історію як Laurier Palace Theatre fire і стала однією з найболючіших сторінок культурного життя Монреаля.
Після катастрофи почалося масштабне розслідування. Громадськість вимагала пояснень: чому будівля виявилася настільки небезпечною, чому евакуація була такою складною і хто несе відповідальність. Після трагедії влада провінції Квебек оголосила масштабне офіційне розслідування, яке проводилося вже не на міському, а на провінційному рівні.
Комісія мала з’ясувати обставини пожежі в Laurier Palace Theatre, визначити відповідальних та оцінити стан безпеки в розважальних закладах. Слухання тривали кілька місяців і викликали значний резонанс у суспільстві.
За їхніми підсумками представники влади дійшли висновку, що правила безпеки в кінотеатрах і театрах потребують серйозного перегляду. У результаті на рівні провінції було ухвалено нові норми для розважальних закладів, а також запроваджено обмеження щодо відвідування кінотеатрів дітьми без супроводу дорослих.
Це рішення стало одним із найпомітніших наслідків трагедії, що увійшла в історію як Laurier Palace Theatre fire. Ці правила діяли надзвичайно довго — 33 роки, що свідчить про те, наскільки глибокий слід у суспільній пам’яті залишила ця трагедія.
Скандали, що починалися не з вогню
Втім, не всі вистави в монреальських театрах зривалися через пожежі або технічні катастрофи. Іноді причиною ставали, барабанний дріб, самі глядачі.
Відомо, що на межі XIX і XX століть у Квебеку католицька церква мала дуже сильний вплив на суспільне життя. Театр, який часто торкався гострих соціальних тем, нерідко ставав об’єктом критики з боку духовенства.
Зовсім не дивно, що деякі постановки викликали справжні суперечки. Священники засуджували вистави за «надто сміливі» теми, мова про любовні сцени, сатиру на буржуазне суспільство. Доходило навіть до невдоволення костюмами акторок, які здавалися священнослужителям надто відвертими, виходячи з панівної тогочасної моралі.
Подібні дискусії точилися навколо вистав у різних театрах міста, тобто критиці міг піддатися будь-який заклад, діставалося, зокрема, і відомому культурному центру Monument-National. У підсумку після недільних проповідей деякі віряни приходили до театрів уже, маючи дещо упереджене ставлення до того, що мали побачити на сцені.
Траплялися випадки, коли під час вистав частина публіки демонстративно вставала зі своїх місць і залишала залу на знак протесту. Саме такий випадок був зафіксований у славнозвісному театрі Monument-National. Причому такі сцени нерідко супроводжувалися гучними вигуками та суперечками.
Ба більше, подібні інциденти швидко ставали темою газетних статей. Преса із задоволенням «смакувала» конфлікти між прихильниками «вільного мистецтва» та захисниками традиційної моралі. Для театрів це означало не лише скандали, а й додаткову рекламу: іноді після гучних дискусій інтерес до вистав не просто ставав більшим, але й навіть злітав.
Але загалом це була досить сумна практика, адже мимоволі театр ставав ареною не мистецьких, а суспільно-релігійних баталій.
Коли актор не зупинив виставу
Втім, у театральній історії міста були й інші приклади — позитивні. Їх навіть можна назвати як героїчні. Один із таких випадків був пов’язаний зі старим Théâtre Royal, який у XIX столітті був одним із головних культурних центрів Монреаля.
Під час однієї з вистав сталася технічна аварія. Частина декорацій, закріплених над сценою, раптово взяли й обвалилася. У той час театральні конструкції часто були дерев’яними, а механізми сцени — доволі примітивними, тому подібні інциденти траплялися не так уже й рідко.
Глядачі на мить завмерли, очікуючи, що виставу негайно зупинять. Проте актор, який саме перебував на сцені, вирішив діяти інакше. Він зорієнтувався, миттєво перетворивши ситуацію на частину спектаклю, вигукнувши при цьому фразу, що мала виглядати як реакція персонажа на «бурю долі».
Публіка спочатку розгубилася, а потім дружно вибухнула оплесками. Виставу не зупинили, і вона продовжилася, ніби нічого надзвичайного не сталося. Газети писали про його холоднокровність, а керівництво театру використало історію як доказ професіоналізму своєї трупи.
Та із часом ця історія стала сприйматися як театральна байка та небувальщина. Відтак прізвище актора, навіть якщо він був дійсно, забули — нині воно не відоме.
Театр, повний несподіванок
Історія театрального життя Монреаля показує, що сцена ніколи не була лише місцем для вистав. За її лаштунками приховувалося безліч подій — від трагічних до майже легендарних. Монреальські театри пережили багато десятиліть змін, але разом із виставами вони зберегли пам’ять про ці події.
І саме тому їхня історія залишається такою живою і повною цікавинок — іноді не дуже приємних, але завжди промовистих.
Джерела:
