Перш ніж стати стилем музики та одягу, гранж з’явився, перш за все, як філософія, яка зародилася у 1980-х роках на північному заході Сполучених Штатів. Вона охопила частину покоління Х і ось-ось охопить і міленіалів. Масова культура вже добре вкорінилася, а канали її розповсюдження стають дедалі численнішими. Розростаються мережеві магазини, відбувається стандартизація. Уже кілька років поспіль комфорт є характерною рисою заміських будинків, типових для середнього класу. Телевізори збільшуються в розмірах так само швидко, як і перелік каналів, що приймаються. Покоління Х, яке досягає повноліття, намагається знайти своє місце в суспільстві. Про те, як гранжева музика прийшла в Монреаль та, що вона із собою принесла читайте на montreal-trend.com.
Що таке гранж
Саймон Рейнольдс, британський музичний критик писав у 1992 році, про відчуття виснаження культури загалом. На його думку, молоде покоління тих часів знаходилось у стані перманентної депресії й саме так дивилося в майбутнє. Стикаючись зі стіною, яку молоді люди бачили перед собою, вони вирішували категорично відмовлятися від суспільства, яке їм пропонували. Споживацтво, обов’язки дорослого життя, авторитети, робота, індивідуалізм — усе це запускалося в політ. З цього розчарування народжується напрям, близький до панк-року, який також виражається в музиці — це гранж.
Термін бере свій початок у 1960-х роках, коли слово «grungy» означало «брудний». Спочатку він використовувався, як прикметник для визначення музики деяких австралійських гуртів. У 1981 році один музикант із Сіетла використав його, щоб розповісти про свою групу, і тоді це слово стало частиною загального терміну.
Якщо є класичне втілення гранжу, то це Курт Кобейн. Лідер гурту Nirvana з’явився на міжнародній сцені наприкінці 1980-х із довгим і не завжди чистим волоссям. Під очима виднілися темні кола, сповнені недбалості. Завжди одягнений у щось велике за розміром, майже безформне й часто з дірками. Голос золотистий, хриплуватий, він вмів кричати про розчарування того покоління.
Гранж радикальний. Зрештою, це стиль для вираження розчарування, гніву проти встановленого порядку. Це переконання, з яким це пов’язано, не варіант, що досить лише відповідного зовнішнього вигляду. Футболка Guns N’Roses і капелюх не зроблять вас рокером, а от ваше ставлення до всього так. Гранж — це цілісність.
Музичний гранж
Відтак, 1991 рік став переломним в історії року. Це момент, коли стилі, які вважалися андеграундними, виникли в мейнстримі та комерційних трендах. Треш-метал залишив свій слід завдяки альбому Metallica Black, а гранж прорвався з альбомом Nirvana Nevermind, який вийшов 24 вересня 1991 року.
А як в Монреалі реагували на гранж? Є така думка, що Квебек не приєднався до хвилі гранжу. Але це не так. Попри те, що гранж був таким же популярним музичним стилем тут, як і деінде, жодному артисту, здається, не вдалося наслідувати звучання, яке прибуло із Сіетла, а тим більше просунути його у високі комерційні сфери.
Шукати в Монреалі принципово американський музичний стиль, як, кажуть, один в один — це помилка. Адже Квебек завжди був особливим суспільством, і в музичному плані так само. Місцевий еквівалент гранжу змішався з іншими музичними напрямками, такими, як метал, панк і вечірній рок.
У 1990 році збірка Lâchés Lousses стала першою реальною спробою об’єднати альтернативні франкомовні гурти в провінційному масштабі. До неї увійшов BARF, метал-рок гурт, який проіснував донині. Але серед тих, хто найбільш близько підійшов до гранжевого звучання на цій збірці — Idées Noires. Багато хто пам’ятає гучний хіт Safety Dance від Men Without Hats. До слова, у записі демо Idées Noires брав участь канадець українського походження Іван Дорощук, «відповідальний» за цей успіх.
В одній із груп, представлених на Lâchés Lousses, Genetic Error, взагалі не було нічого гранжевого. Це була кросоверна метал-група, що базувалася в Trois-Rivières. Але коли Nirvana гастролювала по Канаді в 1991 році, зокрема, щоб дати своє легендарне шоу в Foufounes Électriques у Монреалі, до Genetic Error звернулися з проханням організувати концерт для групи та відкрити її для Trois-Rivières. Але вони не погодились, навіть за 500$.
Святковий рок
У тому ж таки 1990 році Jean Leloup і La Salle Affaire випустили Love Is Without Pity. Саме Leloup мав той злочинний і непередбачуваний je ne sais quoi, який може нагадати антигеройське ставлення зірок руху. Перш за все, успіх Leloup є симптомом хвилі альтернативної музики, яка прокотилася Квебеком, так званої святкової музики. Це повітря надходить не зі Сполучених Штатів, воно надходить із Франції. Bérurier Noir, Ludwig Von 88 і Mano Negra, за участю молодого Ману Чао, приносять із собою звучання, яке переміщується між punk, ska, reggae та світовою музикою.
Американський гранж — це депресивний панк на заспокійливих. Європейська вечіркова індустрія взяла панк і надихнула його. У Квебеку від того було сильне потрясіння. Однією з відповідей Квебека на гранж, як раз і була ця хвиля святкового року, яка також включає Me, Mom і Morgentaler, гурт, який також демонстрував освіжаючу та надихаючу культурну інклюзивність. У 1991 році MM&M випустили мікроальбом Clown heaven and hell, пісня Your friend із цього альбому мала цікаву репутацію. Лідер Me, Mom, на прізвисько Гас Ван Го, «винний» за створення десятків відомих альбомів у новітній історії Квебеку, чи то з Les Cowboys Fringants, Les Vulgaires Machins, Les Trois Accords чи Dumas.
Фіолетовий серпанок
І ще про одну складову стилю гранж — про тематичні нічні клуби. У 1990 році такі почали з’являтися в Монреалі. До прикладу The Purple Haze з’явився, якраз на піку популярності хард-року, гранжу та альтернативного року в Монреалі. Клуб був уперше відкритий у 1992 році, на ім’я Френка Вільяма. Він розташовувався на бульварі Сен-Лоран, 3699, займаючи два поверхи. The Purple Haze — це нова сцена гранжу та альтернативного року. Френк Вільям закрив свій майданчик у березні 1996 року, коли хард-рок почав занепадати в музичній індустрії, поступаючись електронній музиці та ню-металу, які були на підйомі.
Заклад залишався закритим із березня до жовтня 1996. А в травні на колишньому першому поверсі The Purple Haze, будівля мала три поверхи, перші два займав Haze, відкрився тріп-хоп і джазовий лаунж під назвою Velvet, який згодом отримав адресу 3699 А, бульвар Сен-Лоран.
Але третій поверх залишався порожнім протягом семи місяців, поки музикант Стефан Фанія, колишній власник хард-рок-клубу Club Rage на авеню де Парк, і його новий партнер Луїс ДеМонте не відкрили Purple Haze знову в жовтні 1996 року. Зі Стефом і Луїсом у ролі власників заклад продовжував приймати концерти альтернативних рок-, хард- і гранж-гуртів, а також додав до свого репертуару хеві-метал-гурти, оскільки Стеф раніше проводив концерти й був звукорежисером у Backstreet і Cathouse, готичні шоу та електронні гурти.
Відтак The Purple Haze залишався відкритим до весни 1998 року, хоча в той час бар пережив кілька закритих вихідних через суперечки між власниками. У липні 1998 року власник салону Velvet зайняв верхній поверх і почав ремонт, щоб розширити свій клуб на два поверхи. У тому ж році клуб знову відкрився, його перейменували на Club Saphir, а на початку 2000-х він став популярним місцем для виступів готичних гуртів та діджеїв. Про гранж музику всі вже забули.
Джерела:
