Музична історія Монреаля багата та різноманітна, на неї вплинули традиції корінних народів, Франції та Британії, а також американська культура. Музична історія мегаполіса відзначена феєричним піднесенням джазу у XX столітті, зокрема в таких місцевих клубах, як Rockhead’s Paradise, що став відомим на весь світ. Пізніше у місті розвинулася еклектична музична сцена, починаючи від класичної музики й закінчуючи хіп-хопом, інді та джазом. Усе це дозволило без найменшої заминки визнати Монреаль одним із найважливіших музичних міст Канади. Більш докладно про музичну історію мегаполіса читайте на montreal-trend.com.
Музика корінних народів
Природно, історія канадської музики бере свій початок від корінних народів, які до появи переселенців населяли цю землю тисячі років. Звісно, вони мали свою музику — глибоко духовну та невіддільну частину культурної практики. Ця музика включає різноманітні інструменти, до прикладу барабани, бубни, флейти та різноманітні брязкальця.
Пісні та танці корінних народів використовувалися для розповіді історій, церемоніальних цілей та утвердження зв’язку зі світом природи. Ці традиції продовжують зберігатися та практикуватися й нині. Завдяки їм канадський музичний ландшафт завжди залишається неповторним та оригінальним.
З прибуттям європейських поселенців у XVII столітті канадська музика почала видозмінюватися завдяки новим впливам. Французькі поселенці принесли з собою на території сучасного Монреаля народні пісні та релігійні гімни, які поєднувалися з чинними традиціями корінних народів. У XVIII столітті британський вплив вніс класичну музику, і військові оркестри стали популярними, особливо в міських центрах, таких як Монреаль.
З розвитком Монреаля розвивалися і його музичні установи. Створення церков і шкіл сприяло поширенню європейських музичних традицій, і до ХІХ століття у місті, як і в інших великих центрах, були побудовані оперні театри та концертні зали, що заклало основу для більш формальної музичної культури.
Кінець ХІХ та початок XX століть ознаменувалися розквітом народної музики в Канаді загалом і в Монреалі зокрема, що відображало зростальне культурне розмаїття країни й мегаполіса. Іммігранти з Ірландії, Шотландії та інших частин Європи принесли власні музичні традиції в монреальське музичне життя, які поєднувалися зі стилями корінних народів та франко-канадським звучанням.
Цей період започаткував багату народну музичну традицію. Вона характеризувалася піснями про труднощі життя першопрохідців, кохання та красу канадських краєвидів і пейзажів. Загалом музика Приморських провінцій із її сильним кельтським впливом стала особливо відомою. Скрипка, степ-танці та морські танці були центральними для цього регіонального звучання, яке продовжує відзначатись на фестивалях і нині.
Маленька Бургундія
Неабияку роль у розвитку музичної культури Монреаля відіграли темношкірі мешканці міста — незалежно від того, чи це були ті, хто вже давно облаштувався тут, чи ті, хто приїхав, тікаючи від дискримінації та «сухого закону» зі Сполучених Штатів Америки.
Особливу роль у цьому процесі відіграв район Petite-Bourgogne. Стимульований індустріалізацією, цей район Монреаля на початку XX століття перетворився на один із джазових центрів Північної Америки.
Але сам по собі, без яскравих та талановитих особистостей, будь-який район мало чого б досяг. У 1907 році тут було збудовано першу церкву, засновану темношкірою громадою, яка природно стала її духовним центром.
Мова про Об’єднану церкву Юніон, яка й досі діє та посідає важливе місце в історії району. Саме ця церква за кілька років перетворилася на справжній громадський центр. Це, своєю чергою, посприяло створенню різноманітних асоціацій. Перебуваючи на посаді з 1923 до 1968 року, преподобний Чарльз Есте прагнув подолати ізоляцію та боровся з несправедливістю, відіграючи центральну роль у створенні місця, яке б символізувало солідарність.
Преподобний Есте посприяв значному збільшенню підтримки громади з боку церкви. Він допоміг створити численні клуби та хори у співпраці з організаціями, що входили до конгрегації. Пропагуючи освіту та практику музики, Есте не забував вести боротьбу проти проблем дискримінації.
Відповідно, це місце стало осередком творчості та навчання, сприяло розвитку нових навичок, які позитивно впливали на соціальну мобільність членів громади. Одним із найпереконливіших прикладів позитивного впливу такої діяльності, безсумнівно, став випадок родини Петерсонів.
Оскар Петерсон
Оскар Петерсон народився в 1925 році в небагатій сім’ї. Його батько працював носильником на Канадській Тихоокеанській залізниці, а мати — домашньою служницею в заможних сім’ях Монреаля. Він був четвертим із п’яти дітей у родині. Проте, попри невеликі статки, усі діти Петерсонів здобули освіту, вміли грати на фортепіано та трубі. Але у віці семи років Оскар захворів на туберкульоз, і його батько вирішив приділити першочергову увагу саме фортепіано, щоб захистити легені та уникнути погіршення стану сина.
При цьому родина Петерсонів була частиною громади Об’єднаної церкви Юніон і брала активну участь у житті товариства. Старша сестра Оскара, Дейзі, довгий час працювала вчителькою музики. Зокрема, вона навчала гри на фортепіано Олівера Джонса — ще одного майбутнього відомого піаніста з району Petite-Bourgogne. Троє братів Петерсонів, включно з Оскаром, були учасниками бойз-бенду.
Таким чином, сталося так, що майбутня ікона джазу зробила свої перші виступи в рамках церковної діяльності. У 1939 році, у віці 14 років, Оскар виграв національний музичний конкурс, після чого йому запропонували грати щодня протягом тижня на монреальській радіостанції CKAC.
Саме ця можливість проклала юнакові шлях до блискавичної кар’єри. Окрім виступів у найпопулярніших клубах Монреаля, таких як Alberta Lounge, продюсер Норман Гранц запропонував йому взяти участь у заході Jazz at Carnegie Hall у Нью-Йорку. З того часу слава Оскара Петерсона в Монреалі не мала собі рівних. Найвидатніший джазмен міста, Канади та світу, він значно вплинув на музичну сцену Монреаля.
Усе місто, а особливо Petite-Bourgogne, було центром нічного життя Північної Америки з початку 1920-х років. Цей ажіотаж частково можна пояснити тим, що виробництво та продаж алкоголю були й залишаються легальними у Квебеку, на відміну від Сполучених Штатів і решти Канади, де це було заборонено.
Увіковічення музичної спадщини
Так, завдяки «сухому закону» монреальська музична культура отримала одну з найяскравіших і найшляхетніших своїх сторінок — у вигляді джазової музики.
Так само недарма Монреаль виділяється з-поміж усіх інших канадських міст значною кількістю вулиць та проспектів, названих на честь музикантів. Це ще одне свідчення багатогокультурного, чи то пак, музичного життя. У 1990 році таких вулиць було близько тридцяти. Кілька шкіл, парків та громадських площ також мають імена відомих музикантів.
Крім того, важливі архівні сховища та документи, що стосуються музики, розташовані в Монреальському регіональному центрі ANQ, Монреальській міській бібліотеці, бібліотеці Марвіна Духова Університету Макґілла, Єврейській публічній бібліотеці, Монреальському університеті тощо.
Джерела:
