Хто, що б не говорив, та в Монреаля і кіно досить тісні стосунки. Ну, хоча б той факт, що перший публічний кінопоказ в Канаді, який відбувся 28 червня 1896 року, трапився в Монреалі. Потім деякі монреальці вирішили влаштувати презентацію фільмів у різних парках міста. Пізніше почали будувати пафосні й величні кінотеатри. У 1906 році був відкритий перший постійний кінотеатр в країні, ця подія також сталася в Монреалі. І саме в Монреалі, почали знімати перші місцеві фільми, серед них такі, як «Пожежа в Труа-Рів’єрі» та «Євхаристійний конгрес у Монреалі». Більш детально про розвиток кінематографа в мегаполісі читайте на montreal-trend.com.
Історія монреальського кіно
Лео-Ернест Уїме — режисер, продюсер, дистриб’ютор та кінооператор, за збігом обставин теж був монреальцем. Саме цей чоловік заснував компанію Specialty Film Import, а наприкінці 1920-х років він започаткував серію кінохроніки під назвою «Британсько-канадські новини Пате».
Продовжуючи розповідь про Лео-Ернеста Уїме, слід зауважити, що він, як і майже всі інші режисери, хотів, щоб його фільми вирізнялися з-поміж іноземних. Найпростішим шляхом для досягнення цієї мети було зосередитись виключно на місцевій тематиці та національній історії. Окрім Уїме були у Квебеці й інші режисери.
До прикладу, в 1912 році Френк Бересфорд, засновник Британсько-американської кінокомпанії, зняв фільм «Битва при Лонг-Солі». Він також брав участь у зніманні фільму «Вовк, або завоювання Квебеку» Кенена Буеля.
Пізніше у Квебеці, та в Монреалі, розпочалася ера художніх фільмів. Жозеф-Артур Гом’єр саме цим і займався. Він зняв два художні фільми: «Мадлен де Вершер» та «Фатальна приблуда». Однак його продюсерська компанія в середині 1920-х років збанкрутувала. У першу чергу це сталося через дві основні причини. Перша з них, це брак виробничих ресурсів, друга — майже відсутність доступу до потужностей. У ті часи їх контролювали американці або, якщо й канадські компанії, то обов’язково афілійовані з ними.
Була у Квебеці ще одна компанія, яка хотіла знімати кіно. Ця компанія пішла іншим шляхом. Мова про Канадську Тихоокеанську залізницю, яка мала намір виробляти фільми національного значення для підтримки своєї комерційної діяльності. Так у 1902 році вона замовила серіал «Жива Канада» манітобському фермеру й кінорежисеру Джеймсу Фріру. Паралельно в 1921 році була заснована асоціація Associated Screen News. Цю асоціацію очолив Бернард Норріш, колишній директор Канадського урядового кінобюро.
Асоціація стала відомою завдяки серії фільмів «Канадські камеї». Більшість фільмів цієї серії зняв Гордон Спарлінг, перший великий канадський режисер, який почав працювати на Associated Screen News у 1931 році. Серед його найпопулярніших фільмів — «Рапсодія двома мовами», «Порядок у домі» та «Балет русалок». Асоціація до того ж володіла студіями та лабораторіями, які сприяли виробництву кіно. А ще компанія пропонувала свої послуги іншим виробникам і дистриб’юторам.
Сьогодення монреальського кіно
Саме так усе розпочиналося. Нині Монреаль — це, не лише улюблене місце кіноманів. Тут є десятки виняткових кінотеатрів, причому майже всі з них можна орендувати для проведення заходів. А ще в Монреалі відбуваються ледь не десяток щорічних кінофестивалів. Тому, якщо хтось скаже, що Монреаль — це серце канадської кіно- та телевізійної індустрії, то так воно і є.
У місті працює понад 50 продакшн-студій та 40 компаній із візуальних ефектів, що робить його одним із найбільших центрів постпродакшну у світі. У Монреалі також розташовано центральний офіс Національної ради з питань кінематографії Канади. Щоб розуміти, що це організація, слід знати, що під її егідою щороку знімається понад 600 національних та міжнародних фільмів.
Крім того, Монреаль є одним із найпопулярніших міст-локацій, де полюбляють знімати відомі світові режисери. До прикладу, Мартін Скорсезе, Стівен Спілберг та Роберт Земекіс, обрали свого часу Монреаль для фільмування своїх шедеврів.
Стосовно останніх років, то такі місцеві режисери, як Ксав’є Долан, Дені Вільньов та Жан-Марк Валле отримали міжнародне визнання. Серед вельми довгого списку фільмів, які знімали в Монреалі, відомі й популярні картини з франшизи «Люди Ікс», останній фільм франшизи «Трансформери», фільм Netflix «Шматки жінки» за участю Шайї Лабефа та «Падіння місяця» з Холлі Беррі тощо.
Монреальські кінематографісти китайського походження
Але є ще один аспект монреальського кіно, про який необхідно розповісти. Мова про те, що протягом останніх десяти років у Монреалі з’явилася група незалежних кінематографістів китайського походження. Талановиті, захоплені та віддані своїм кінематографічним мріям, вони розпочали свою успішну кар’єру в мегаполісі та стали унікальною та визначною силою на канадській кіносцені.
Серед них такі режисери, як Юн Чанг, Лісінь Фан, Тао Гу, Сяодан Хе, Аонан Ян. Цей список можна продовжувати, хоча широкому загалу ці прізвище, поки що, не відомі. Але їхні фільми розповідають про життя китайської громади Монреаля, проблемами, які переслідують ці громади в Канаді та на батьківщині тощо. Ба більше, ці роботи здобули численні міжнародні нагороди. Мова йде про дві монреальські студії — EyeSteel Film та GreenGround Productions.
Перший фільм Юна Чанга, це документалка «Вгору по Янцзи», яка була знята у 2008 році. Фільм розповідає історію двох китайських підлітків, чиє життя перевернулося з ніг на голову після будівництва знаменитої греблі «Три ущелини» в центрі Китаю.
За цей фільм Юнг Чанг отримав свою першу нагороду за найкращий документальний фільм на тайванській церемонії вручення премії «Золотий кінь». Роком пізніше, у 2009, він отримав ще одну нагороду за найкращий повнометражний документальний фільм, подія сталася на церемонії вручення премії Canadian Screen Awards.
Також того ж року ще один із когорти монреальських режисерів китайського походження Лісінь Фан, представив загалу свій документальний фільм «Останній потяг додому». І знову не обійшлося без нагород, зокрема, за найкращий документальний фільм та найкращий бізнес- та економічний репортаж на премії «Еммі» за новини та документальні фільми, а також за найкращий документальний фільм на премії «Джені» вже у 2011 році.
Китайський феномен
Лісінь Фан протягом кількох років спостерігав за життям родини робітників-мігрантів. Річ у тім, що багато трудових мігрантів у Китаї, покидають свою рідну домівку в селі, часто, залишаючи кількох маленьких дітей під опікою літніх батьків, щоби працювати у якомусь місті. Так вчинили герої картини Чанхуа Чжан та його дружина Суцінь Чен, які переїхали до Гуанчжоу, щоби працювати на швейній фабриці.
І, всього лише, раз на рік, під час святкування Китайського Нового року, подружжя, приєднавшись до 130 мільйонів трудових мігрантів, розпочинає довгу подорож додому. Кажуть, що це найбільше людське переміщення на планеті. Після приблизно тижня подорожі вони, нарешті, можуть провести кілька днів зі своїми дітьми. Їхня донька Цінь Чжан, яка зараз уже підліток, ледь впізнає своїх батьків.
Відчуваючи себе покинутою та ізольованою, вона не приховує своєї гіркої образи на них. Невдовзі в родині спалахує серйозний конфлікт. Фільм уважно розглядає тяжке становище китайських робітників, які є справжньою рушійною силою феномену «Зроблено в Китаї».
Джерело:
