Монреальський театр 1970-х — це вже не про витончену французьку мову та дикцію і, взагалі, навіть не про спроби наслідувати стару, добру Францію. Після Тихої революції сцена раптом заговорила живою місцевою мовою. Байдуже, що це було різко й місцями незручно — зате чесно.
Театр перестав бути «вітриною культури» і став місцем, де суспільство дивилося на себе без будь-яких фільтрів. І це стало можливим завдяки новому поколінню авторів, серед яких особливо вирізнявся Мішель Трембле. Саме вони зламали звичні рамки й задали тон розмові, яку вже неможливо було ігнорувати. Почитати про це більш докладно можна на montreal-trend.com.
Монреальський театр на зламі епох
У 1960–1970-х роках Монреаль починає відходити від культурної моделі, де театр існував переважно як відголос європейських традицій. Довгий час сцена трималася на «правильній» французькій мові, академічній дикції та сюжетах, які виглядали радше як привезені ззовні, ніж народжені всередині місцевого контексту.
Але після Тихої революції ситуація почала змінюватися — і доволі різко. Суспільство починає шукати власну ідентичність, а разом із цим з’являється запит на театр, який говорить не «як треба», а «як є».
Зі сцени лунає розмовна мова, повсякденні інтонації, а проголошують це персонажі без глянцю і прикрас. Театр поступово перестає бути елітарним простором для вузького кола «обраних» знавців і перетворюється на майданчик, де можна впізнати себе, свій район і свої проблеми. Це вже не про дистанцію між сценою і глядачем, а про майже незручну близькість, коли актори говорять так, ніби ти сидиш із ними за одним столом.
І саме в цей період формується нова більш жорстка драматургічна чутливість. Мова про інтерес до буденності, внутрішніх конфліктів і соціальних напружень, які раніше або замовчувалися, або подавалися в значно «згладженому» вигляді.
Театр починає виконувати не лише естетичну, а майже діагностичну функцію — показувати, чим живе суспільство насправді без спроб прикрасити картину. І в такому середовищі з’являються автори, здатні не просто відображати зміни, а й формувати їх мовою сцени.
Історія створення Hosanna
П’єса Hosanna з’являється в 1973 році — уже після того, як Мішель Трембле встиг заявити про себе як про автора, який не боїться ламати звичні та зручні театральні правила. До цього моменту він працював із темами повсякденного життя, мовної ідентичності та соціальної «невидимості» звичайних людей, але Hosanna стала кроком у більш інтимну і водночас ризиковану територію.
Ідея п’єси народжується з інтересу Трембле до внутрішніх конфліктів особистості. Мова про той момент, коли зовнішній образ перестає відповідати внутрішньому стану. Центральний персонаж живе у світі ролей і масок, намагаючись утримати власну ілюзію, яка поступово розсипається.
Дія п’єси концентрується навколо одного вечора, де за зовнішньою легкістю і навіть театральністю поступово відкривається напруга між персонажами. На прем’єрі ці ролі втілили талановиті актори, серед яких особливо вирізнявся Gilles Renaud у ролі Hosanna та Denis Drouin у ролі Cuirette. Саме їхня гра допомогла закріпити емоційний ефект постановки.
Те, що спочатку виглядає як гра й перевтілення, із часом перетворюється на розмову про самоідентичність, самотність і потребу бути прийнятим. Саме ця камерність і зосередженість на психологічному конфлікті робить текст щільним і майже «нервовим» за відчуттям.
На момент появи п’єси подібна відвертість — особливо в зображенні ЛГБТ-персонажа без спрощень і кліше — була нетиповою для монреальського театру того часу. І хоча, Трембле вже мав репутацію автора, який працює на межі дозволеного, Hosanna ще більше закріпила його як драматурга, що не уникає складних тем і не намагається їх «причесати» для зручності публіки.
Чому Hosanna вважається видатною п’єсою
Що робить Hosanna не просто ще однією «п’єсою на полиці», а справжнім театральним феноменом? По-перше, це тема — не якась там бутафорія, а питання самоідентичності, віку, кохання і внутрішніх ілюзій, поданих так, що сміх і співчуття опиняються у глядача поруч. Сам Трембле створив текст, який не боїться бути різким і водночас ніжним, і це робить його ближчим до життя, ніж багато «серйозних» драм.
По-друге, Hosanna має дивовижну для свого часу й жанру історію сценічного життя. Уперше вона була поставлена в 1973 році на сцені Théâtre de Quat’Sous, а вже 1974 року англійський переклад з’явився на Tarragon Theatre, а потім, навіть на Бродвеї.
Після цього п’єса не зникла в архівах, як багато «модних» текстів 70-х. Вона з’являлася на різних сценах десятиліттями — від англомовних постановок у Канаді до вистав у Великій Британії, включно з участю в Stratford Festival. Саме такі постановки доводять, що п’єса не просто «була», а жила, бо її тема лишається актуальною.
Тобто це не просто «ще одна вистава». Це текст, перевірений часом і публікою, і кожне нове прочитання на сцені підкреслює, що історія про людину, яка шукає себе серед масок, — це історія, яка ніколи не старіє.
Мішель Трембле — як явище
Кілька слів про автора. Мішель Трембле — це той випадок, коли одна людина фактично змінила правила гри для цілого театрального середовища. Трембле народився в Монреалі в 1942 році в робітничому середовищі, у Le Plateau-Mont-Royalі. Саме цей бекграунд потім став одним із головних джерел його драматургії.
Його ранній і найгучніший прорив пов’язаний із п’єсою Les Belles-Sœurs, де він уперше широко використав розмовну квебекську мову, так званий joual. І це було не просто стилістичне рішення — це був фактичний жест, щоби показати, що повсякденна мова людей має право звучати на сцені без «пригладжування» під стандарти. У контексті того часу це виглядало майже як культурна провокація.
Як явище, Трембле — це поєднання кількох речей: уважності до буденності, інтересу до маргіналізованих голосів і готовності говорити про теми, які раніше вважалися незручними або «не театральними». Він системно виносить на сцену те, що зазвичай залишалося поза нею, а саме: внутрішні конфлікти, соціальну нерівність, питання ідентичності, сексуальності, самотності.
Його стиль — це не про складні конструкції чи надмірну декоративність. Навпаки, Мішель працює через простоту діалогу і психологічну точність. Персонажі в нього говорять так, як живуть, і саме тому їхня драматургія відчувається як упізнаваний зріз реальності.
Як Hosanna вплинула на театральне життя міста
Hosanna стала для Монреаля не просто черговою театральною прем’єрою, а маркером того, що сцена остаточно відійшла від ролі «культурної вітрини» й почала говорити про реальне життя без масок. Саме вона закріпила право театру торкатися тем ідентичності, сексуальності та внутрішніх конфліктів відкрито, без спроб їх пом’якшити чи сховати за умовностями.
Ба більше, після таких постановок стало складніше повертатися до старих, обережних форм — і це, по суті, підштовхнуло розвиток нової драматургії у Квебеку. Відтак монреальський театр отримав не лише сміливіші тексти, а й інший світогляд, коли замість дистанції між сценою і глядачем з’явилася пряма, майже інтимна розмова з аудиторією, яка й досі визначає характер місцевого театрального життя.
Джерела:
- https://ici.radio-canada.ca/rci/fr/nouvelle/2207337/hosanna-sheherazade-pauvres-michel-tremblay-tnm
- https://tnm.qc.ca/2025–2026/hosanna-ou-la-sheherazade-des-pauvres
- https://odyscene.com/programmation/hosanna/
- https://www.lapresse.ca/arts/chroniques/2022–10–26/michel-tremblay/des-nouvelles-d-hosanna.php
- https://atuvu.ca/billets-spectacle/hosanna-ou-la-sheherazade-des-pauvres
