Навесні 1893 року група городян Монреаля вирішила орендувати театр «Емпайр», щоб створити оперну й комедійну трупу. Театр знаходився на північно-східному куті вулиць Сент-Катрін і Сен-Домінік, у самому центрі будинку франко-канадської буржуазії. Серед ентузіастів були Раймон Префонтен, Жозеф-Октав Вільньов, Луї-Жозеф Форже, Треффле Бертійом і Едмон Гарді. Крім того, ще п’ять акціонерів, які входили до міської ради Монреаля, приєдналися, коли проєкт уже було запущено. Саме так, вельми оптимістично починалось створення Французької опери в Монреалі, наявність якої для франкомовного міста, а більше для франкомовної буржуазії, була конче важливою та необхідною з огляду на розвиток культурних традицій тих часів. Але все виявилось не так райдужно, про спробу створення Французької опери і її подальшого економічного краху в Монреалі в кінці ХІХ століття читайте на montreal-trend.com.
Ніяких «шоу ніг»
Громадська думка вже давно закликала до створення французької сцени в Монреалі. Якісний французький театр допоміг би очистити мову народу і відвернути його від «шоу ніг» і «вульгарних янкі-шоу», які заполонили тогочасні театри. Саме такі думки плекали безпосередні автори ідеї Ернест Лавінь та Луї-Жозеф Лажуа, співвласники популярного культурного закладу у parc Sohmer.
Відтак засноване в Монреалі в 1893 році Французьке оперне товариство мало на меті представляти сезони ліричних і драматичних творів. Створена акціонерна компанія мала уставний капітал у розмірі $10 000. Розпочалось усе красиво — в перший сезон художній керівник Моріс Робіно Саллар привіз із Франції трупу співаків і акторів, які його урочисто відкрили виставою «Дочка барабанника» Оффенбаха. Оркестр під керівництвом Габріеля Дореля нараховував 18 інструменталістів і хор, а також 20 співаків.
На початку в театрі щотижня показували сім вистав. У першому сезоні пропонувався широкий репертуар комедій, драм і оперет, включаючи такі, як «Талісман», «Малий герцог», «Боккаччо» та «Дзвони Корневіля», а також були поставлені опери «Кармен» і «Дочка полку». Провідними акторами трупи були Сесіль де Гойон, Емма Блонвіль, Роуз Жіро, Берта Беліссон, Анрі Жіро, Поль Портальє, Жульєн Монфор і Жорж Делафонтен.
На кожній виставі був аншлаг. Публіка бурхливо реагувала й аплодувала, закидаючи артистів букетами квітів. Відтак мало хто звертав увагу на зауваження деяких критиків, які вважали, що перший акт вистав був млявим, співаки вельми повільно розігрівалися, хори не догравали, а костюми акторів залишали бажати кращого. Ейфорія була неабиякою, тому, багато хто вважав, що артистам слід оговтатися від тривалої подорожі з Європи, хвилювання прем’єри та викликаної канадським кліматом хрипоти, і все, вважали оптимісти, обов’язково покращиться.
Початок другого сезону
Саме в такому стані очікування і радості від здійснення задуманого завершився перший сезон, розпочався наступний. У другому сезоні 1894–1895 років ліричний репертуар отримав більшу частку, а Едмонд Гарді змінив Салларда на посаді директора. Змінився і репертуар. Окрім відроджених «Кармен» і «Дочки полку», почали ставити «Фауста», «Ріголетто», «Люсі де Ламмермур», «Фаворитку», «Травіату», «Трувер» і «Міньйон».
Значна частина команди з попереднього сезону була залучена до роботи повторно, але на афішах з’являються і нові імена, такі, як Вірджинія Буї, Сесіль Даргіссон, пані Жерайзер, Елім Віссьєр, Шарль Дефассіо, а також шість співаків, залучених з La Nouvelle-Orléans. Це Берта Дюпюї-Мурав’єф, Маргаріт Сен-Лоран, Дженні Оже, П’єр Бун, Максим Сум і Віктор Ламарш. Французька опера вперше укладає контракт із франко-канадською співачкою, хористкою Жермен Дюверне.
Серед нових виконавців красою голосу та драматичним талантом виділяється Вірджинія Буї. Її інтерпретація «Міньйона» настільки підкорила шанувальників, що дирекція була змушена збільшити кількість виступів до 16, що стало найбільшим успіхом сезону.
Звичайно, не обходилось без проблем, наприклад, пов’язаних із цензурою, цим давнім ворогом усього прекрасного і прогресивного. Архієпископ Монреаля монсеньйор Едуард-Шарль Фабр взявся описувати Французьку оперу, при тому примудряючись її не називати, як нездоровий театр, наголошуючи, що хотіти відвідувати його це, наче бажання повеселитися з дияволом.
У такій ситуації місцева консервативна газета La Minerve стає союзником священнослужителя. На її сторінках вимагають прибрати зі спектаклів відверті, сміливі сцени, ризиковані та двозначні рядки. Це змушує Французьку оперу практикувати превентивну цензуру, ретельно вивчаючи кожен твір і роблячи редагування.
Проблеми з фінансуванням
Саме цього сезону почали проявлятись проблеми з фінансуванням. Відвідуваність коливалася, а, отже, й доходи падали. У той час, як бідолашний Едмонд Гарді, знаючи про проблему, виснажує себе в пошуках рішень, рада директорів делегує до Нового Орлеана, не ставлячи до відома художнього керівника цілу делегацію, щоб відшукати там артистів, здатних співати, так звану «велику оперу», щоб оживити репертуар і знову залучити публіку.
Саме так у Монреалі з’являються шість акторів з La Nouvelle-Orléans. Але це ще не все. Через кілька днів публіці представлено нового художнього керівника Французької опери. Ним стає Артюр Дюр’є, який щойно провів кілька катастрофічних оперних сезонів у Французькому оперному театрі. Виявляється, цю кандидатуру теж обговорили в Новому Орлеані. Відтак Едмонд Гарді пішов у відставку, і вже за день його наступник взявся до справи.
Усі ці зміни й потрясіння не могли завадити Французькій опері Монреаля зіткнутися із серйозною фінансовою кризою, яка змусила її призупинити всі свої платежі. Французьке оперне товариство Монреаля було розпущено та ліквідовано. Але відразу 10 акціонерів створюють профспілку, щоб врятувати решту сезону та підготуватися до наступного.
Останній сезон Французької опери
Так настав третій сезон, як з’ясувалося пізніше, завершальний. Хоча із самого початку він видавався найамбітнішим. Новий художній керівник Артюр Дюр’є довів оркестр до 21 виконавця та оновив репертуар. Такі опери, як «Гійом Телль», «Гугеноти» та «Ромео та Джульєтта», були представлені вперше. Крім того, публіка мала почути канадські прем’єри опер «Єрусалим», «Єврей», «Мірей», «Шукачі перлин» і «Пророк». Трупа була повністю реорганізована, головними жіночими виконавицями стали Анн Вандірік-Ессіані, Конті-Боссі, де Монтріє, Джулія Беннаті та Аліса Клері, а серед джентльменів цієї честі були удостоєні Адрієн Барбе, Арман Мері, Фердинанд Део, Кастель, Верар, Жоффре та Преваль.
Однак сезон завершився раніше й дуже скандально. 11 лютого 1896 року Французька опера Монреаля представляла «Севільського цирульника» Россіні. Але коли піднялася завіса тенор Адрієн Барбе, лише оголосив, що співаки страйкують, оскільки їм не платять зарплатню. Наступного дня, коли газети повідомили про інцидент громадськість міста була шокована.
Фінансова криза виявилася фатальною для Французької опери Монреаля, вона збанкрутувала. У наш час багато хто брався досліджувати причини цього провалу з боку підприємців, які були вельми талановитими у своїй професійній діяльності. Між тим, називають три основні причини фіаско: недбалість із боку фінансових меценатів, недостатнє фінансування та надлишок та перенасиченість продукцією, тобто виставами, але це вже зовсім інша історія.
Джерела:
