Уродженець провінції Квебек, який навчався і розпочинав свою кар’єру в Монреалі, Джозеф Руло став одним із найвидатніших оперних співаків. Його бас звучав у шедеврах ліричного співочого мистецтва разом із такими оперними зірками, як Марія Каллас, Пласідо Домінго, Джоан Сазерленд та Кірі Те Канава. Руло диригували найславетніші диригенти сучасності, мова про П’єра Булеза, Зубіна Мехта та сера Георга Шолті.
У його репертуарі є твори Берліоза, Гуно, Мусоргського, Россіні та Фелікса Леклерка. Саме в Монреалі Руло став співаком із винятковим голосом, драматичним інтелектом, і, як наслідок, міжнародним авторитетом. Його знали й любили не лише на Батьківщині, але й у Європі та Північній Америці. У зрілому віці Джозеф Руло присвятив себе музичній освіті у Квебеці. Але докладніше читайте на montreal-trend.com.
Початок творчої кар’єри
Попри те, що Джозеф Руло народився в містечку Матані, що у Квебеці, в 1929 році, після здобуття початкової освіти юнак вступив на факультет політології в Монреальському університеті. Такий цікавий факт, коли його родина переїхала до Монреаля, Джозефа зарахували до елітного коледжу Жан-де-Бребоф, де він грав у хокейній команді.
Про долю оперного співака, а тим паче баса, мови не було взагалі.
Можливо, юнак ніколи б не розпочав свою співочу кар’єру, якби друг сім’ї та засновник руху Jeunesses Musicales Жиль Лефевр, під час літнього відпочинку біля багаття на околицях озера Сімон, коли молоді люди співали веселих пісень, не звернув увагу на особливість голосу Джозефа.
Після пропозиції брати уроки співу, юний 17-річний юнак, дуже здивувався, адже він ніколи не співав і не думав цим займатись професійно. Навіть, потрапивши на прослуховування він заспівав ті дві пісні, які знав напам’ять — це були Alouette та O Canada. Відтак у 1947 році Джозеф уже вивчав вокал в Едуара Вулі та Альбера Корнельє. Ще через два роки в 1949 році співак отримав премію Аршамбо та став першим студентом-співаком, прийнятим до Квебекської консерваторії в Монреалі.
Та, розуміючи важливість суворої європейської школи для оперних співаків його покоління, Джозеф продовжив навчання в Європі, вдосконалюючи, як техніку, так і стилістичне розуміння. Як з’ясувалося пізніше, цей період виявився вирішальним, адже він дозволив хлопцю опанувати вокальну дисципліну, необхідну для великих басових ролей, і зануритися в оперні традиції, які сформували його художню ідентичність.
Тобто в 1952 році Джозеф Руло продовжив навчання вокалу в Мілані в Маріо Базіоли та Антоніо Нардуччі. Саме тоді в 1950-х роках стався його професійний прорив. Руло почав виступати на головних європейських сценах. Він швидко здобув визнання завдяки глибині та резонансу свого басового голосу в поєднанні з імпозантною сценічною зовнішністю.
Особливістю Джозефа Руло було те, що він, на відміну від співаків, які покладалися виключно на силу свого голосу, старався створювати психологічно складні образи. За це його дуже шанували, адже це вміння робило його виступи драматично захопливими та музично винятковими.
Як артист, пан Руло поєднував глибокий, насичений тон із природним чуттям мелодії та неабиякими акторськими здібностями. Він віддавав перевагу класичному репертуару, хоча в 1990 році зробив цікавий виняток, випустивши альбом на лейблі Analekta з піснями Фелікса Леклерка.
Перші успіхи
Протягом своєї кар’єри Джозеф Руло виступав у деяких із найпрестижніших оперних театрів світу, включаючи Метрополітен-опера в Нью-Йорку, Королівський оперний театр у Ковент-Гардені в Лондоні та Паризьку оперу. Він співпрацював із провідними диригентами й ділив сцену з деякими з найвідоміших співаків того часу. Його міжнародні виступи закріпили за ним статус справжнього посла монреальського вокального мистецтва в той час, коли канадські оперні співаки ще прагнули світового визнання.
У 1955 році Джозеф Руло переміг у конкурсі експериментального театру Америки в Новому Орлеані та дебютував у Сполучених Штатах у ролі Колліна, заспівавши в опері Джакомо Пуччіні «Богема». Через рік, в 1956 році він приєднався до Королівського оперного театру в Ковент-Гардені, що в Лондоні, де протягом 30 років загалом узяв участь у 850 виставах у понад 48 операх.
Руло здобував міжнародне визнання з найвидатнішими оркестрами, на фестивалях по всьому світу та з такими відомими диригентами. Він брав участь у трьох великих турах, виконуючи партії Бориса Годунова та Філіпа II у «Доні Карлосі», Базіліо в «Севільському цирульнику» та Мефістофеля у «Фауст».
Як бачимо, репертуар Джозефа Руло був вельми широким, але, особливо, він асоціювався з головними басовими ролями в операх Верді, Гуно, Мусоргського та Бойто. Його інтерпретації таких персонажів, як Мефістофель, Борис Годунов і король Філіп II, відзначалися авторитетністю, драматичною інтенсивністю та вокальною досконалістю.
Критики часто хвалили його за здатність балансувати між величчю персонажу, та демонстрацію незначних деталей, уникаючи при цьому карикатурності та, підкреслюючи моральну та емоційну складність своїх персонажів.
Життя поза сценою
Окрім успіху на сцені, Руло відіграв важливу роль у формуванні музичних інституцій Канади. Поступово відійшовши від міжнародних виступів, він почав присвячувати все більше енергії культурному управлінню та освіті. Джозеф Руло працював професором в Університеті Квебеку в Монреалі, де передавав свій досвід і знання цілому поколінні молодих музикантів. Майстер ділився не тільки технічними знаннями, а і глибокою повагою до художньої дисципліни.
Руло також був глибоко залучений до діяльності Jeunesses Musicales Canada, обіймаючи посаду її президента і сприяючи її місії зробити класичну музику доступною для молодої аудиторії. На цій посаді він невтомно працював над підтримкою молодих артистів і зміцненням інфраструктури музичного життя, як у Квебеці, так і всій Канаді. Його внесок був визнаний численними нагородами та відзнаками.
До прикладу, Джозеф Руло отримав Премію генерал-губернатора за видатні досягнення в мистецтві, одну з найвищих нагород Канади в мистецькій галузі. Він також був лауреатом Prix du Québec і названий членом ще кількох престижних орденів. Усе це відображає не лише його художню досконалість, але і його тривалий вплив на культурне життя Канади. У Монреалі цей вплив був офіційно визнаний нагородженням співака Ordre de Montréal, що підкреслює його важливість для міста, де почалася його кар’єра.
Спадщина співака
Спадщина Джозефа Руло полягає не тільки в пам’яті про його потужний голос і виняткові виступи, але й у його відданості створенню стійкої та яскравої музичної культури. Оперний співак став прикладом для цілого покоління артистів, які поєднували міжнародну кар’єру з розвиненим почуттям громадянської відповідальності.
Нині його пам’ятають як видатну постать канадської опери — співака, чия майстерність виходила далеко за межі сцени й чий вплив, навіть у наш час продовжує формувати музичний ландшафт Канади. Джозеф Руло, який протягом своєї блискучої кар’єри запам’ятався багатьма своїми партіями на різних сценах світу, помер у Монреалі у віці 90 років. Пан Руло залишив дружину Джилл Рене, дітей Діану, Джессіку та Марка, й аж дев’ятьох онуків та чотирьох правнуків.
Джерела:
