Як відомо, після винайдення синематографа, в 1895 році і його популяризації спочатку у Франції, а потім у деяких країнах Європи, уже в 1896 році відбувся перший показ у північній Америці. Відбулась ця подія в Монреалі в будівлі Робіллард. І після цього, що називається — понеслося. Що правда, демонстрація фільмів у приміщеннях у ті часи була не на стільки популярна.
Здебільшого сінематографічні сеанси проходили просто неба, проводив їх, так званий, мобільний кіномеханік. Глядачі збирались у певному місці, зазвичай у парках, наприклад, у Сомері, Домініоні, чи Ріверсайді. На таких показах під час антрактів виступали з номерами артисти водевілів чи або показують популярні на той час п’єси. Більш докладно про це читайте на montreal-trend.com.
Монреальці та їхні розваги
Одразу слід зауважити, що Монреаль має багате, як театральне, так і кінематографічне минуле. Місцеві мешканці з насолодою та задоволенням відвідували чисельні кінотеатри. Причому тривала ця взаємна любов упродовж століття. Хоча справедливості заради, треба сказати, що так само вдячно мешканці мегаполіса відвідували й інші розважальні заклади та місця, як то численні театри міста, парки розваг тощо. Монреальська публіка мала досить еклектичні смаки. Вона завжди була допитливою, прагнула нового та вельми чутлива до сміливості.
Можливо, саме таке ставлення до розваг на початку XX століття, призвело до створення, особливо динамічної та мінливої місцевої індустрії кіно. В Монреалі поряд із великими театрами кінця ХІХ та початку XX століть існувало безліч невеликих, часто ефемерних сцен, де добродушна публіка збиралася, просто, щоб від душі посміятися, чи навпаки, поплакати, а може, й поспівати разом з улюбленими артистами.
До всього цього, Монреаль мав цікаву особливість. Не дивлячись на те, що він був переважно франкомовним містом, з усім тим, мегаполіс завжди залишався частиною величезної мережі північноамериканських турів. Зрозуміло, що їхнім центром був Нью-Йорк, або, правильніше Бродвей. Можливо, причина крилася в демографічній та географічній важливості Монреаля, але факт залишається фактом, він мав статус тижневого стенда в цих гастрольних колах, що означало, обов’язкове перебування театральних та інших труп у місті протягом, не менше ніж тижня.
За цей час вони встигали показати понад шести своїх вистав, причому шість днів поспіль іноді, навіть, двічі на день. Цей статус дозволяв місту приймати найбільші бродвейські постановки. Провідні театри Монреаля мали все необхідне обладнання та спеціальні приміщення, необхідні для таких вистав. Таким чином, глядачі могли стати свідками кінних перегонів, за допомогою бігових доріжок на сцені, обвалів та вибухів, корабельних аварій та бійок. І це, зауважте, театральні глядачі. Ба більше, вони, навіть могли бачити, як на сцені пролітають літаки та проїжджають поїзди.
Сінема та її особливості
Таке ставлення до мешканців великого північноамериканського міста індустрії розваг не могло не позначитись на новому виді дозвілля — синематографі. Коли в 1896 році він емігрував до Америки, Монреаль був одним із перших міст на континенті, яке це відчуло, й у це поринуло. Так само як монреальці дуже швидко поринули та оцінили нове мистецтво, підприємці з не меншою блискавичністю інвестували в будівництво величезних спеціалізованих залів, які були призначені для проєкції «анімованих картинок».
У той час, як у Парижі, Лондоні та Нью-Йорку кіно все ще демонструвалося в скромних приміщеннях, обладнаних спеціально для цього дозвілля, Монреаль був готовий до величної ери пафосних кінотеатрів. Їх було побудовано в місті дуже багато — le Ouimetoscope, le National Biograph, le Nationoscope, вони були, свого роду, попередниками тих шикарних кінопалаців, які лише 10 років по тому з’являться у великій кількості в американських містах. Поки ж що, саме Монреаль був тим першим містом у світі, де були кінотеатри, розраховані на понад 1000 глядачів.
А з першою хвилею єврейських іммігрантів з’явилися театри, що говорили мовою їдиш. Тут таки неподалік розташовувалися численні двомовні, іноді тримовні, з огляду, на появу в місті їдиш, сцени. Тут безсоромно змішувалися всі монреальці, як франкомовні, так і англомовні чи алофони, всі вони були шанувальниками кумедних та легких, іноді еротичних шоу. Таким чином, бульвар Сен-Лоран став улюбленим місцем для монреальського бурлеску.
Монреальські кінотеатри
Відомий факт — 1 січня 1906 року в Канаді було збудовано перший стаціонарний кінотеатр. Він мав назву le Ouimetoscope. Розташовувався цей «храм кіно» на розі вулиць Сент-Катрін і Монкальм. До слова свою назву він отримав від засновника, якого звали Лео-Ернест Уіме. Саме цей кінотеатр започаткував еру кінорозваг у Монреалі. Кінотеатр був досить просторим, мав довгу форму, оздоблений був досить скромно, але вмістити міг не так уже й мало — від 200 до 400 глядачів.
Дещо пізніше, з роками з’явилися le Nationoscope, le Readoscope, le Bourgetoscope, і навіть le Mont-Royaloscope. Зіткнувшись із конкуренцією, Лео-Ернест Уіме взяв та і зніс le Ouimetoscope. Зробив він це для того, щоб у 1907 році побудувати на тому ж місці нову будівлю, і розмістити в ній перший у Північній Америці розкішний кінозал місткістю 1200 місць. Окрім економічного зиску Лео-Ернест отримав почесний статус людини, яка першою в Північній Америці збудувала кінозал на понад 1000 місць. Респект, Монреаль!
Користуючись новим захопленням містян, або, як його ще називали сьомим мистецтвом, фільми в Монреалі починають показувати у виставкових залах та театрах, як-от Національному монументі, який був збудований між 1891 і 1893 роками архітекторами Морісом Перро, Альбером Меснаром та Жозефом Венном. Одразу ж нове поєднання зразків виконавського мистецтва та кіно породило новий вид будівель — кінематографічні театри.
А вже починаючи з 1910-х років, за кінотеатрами та театрами з’явився ще один вид палаців та суперпалаців — розважальні заклади. Вони розташовувалися в будівлях зі специфічними та унікальними архітектурними характеристиками.
Створені для приваблення глядачів із вулиці, кінопалаци виділялися своїм разючим та легким навісом, пишним орнаментом фасаду. Суперпалаци, зі свого боку, могли вмістити ще більшу кількість глядачів, як-от l’Impérial, відкритий 13 квітня 1913 року на вулиці Де Блері.
Золотий вік кінотеатрів
У 1937 році кіно пережило свій золотий вік у мегаполісі. На той час у Монреалі функціонувало 59 кінотеатрів, кожен із яких був яскравим представником своєї епохи. Особливо з огляду на архітектуру будівель, внутрішнє та зовнішнє оздоблення. Привабливий фасад тогочасних кінотеатрів можна було порівняти лише з багатством його внутрішнього оздоблення. Цікавий факт — більшість оздоблювальних робіт у монреальських кінотеатрах виконав художник-декоратор Еммануел Бріфф. Так відомо, що саме Бріфф являється автором декору не менше ніж 150 залів у Північній Америці.
Серед його головних робіт у Монреалі — кінотеатр le Rialto, декор якого виконаний в стилі бароко. Він поєднує позолоту, вітражі, мармур та дерев’яні елементи. Так само кінотеатри le Empress та le Outremont. Два останні були вельми атмосферними, через проєкції зоряного неба або хмар на стелі, а також через архітектуру trompe-l’oeil та наявність внутрішніх двориків.
Джерела:
