Найдавніші сліди китайського мистецтва в Монреалі належать до початку XX століття. У той час розвиток художньої сцени в китайській громаді Монреаля значною мірою гальмувався соціальними умовами, які змушували китайців невтомно працювати на важкій і погано оплачуваній роботі, залишаючи їм дуже мало вільного часу, щоб присвятити його театральному мистецтву. Про китайські кантонські опери у Монреалі читайте на montreal-trend.com.
Попит на китайську культуру
Попри це, в цей час існував попит на культурну діяльність, спрямовану саме на китайську спільноту. Ще в 1910 році кантонські оперні трупи давали вистави, які приваблювали натовпи з кількох сотень людей. Ці вистави відбувались у порожніх приміщеннях китайського кварталу та в гаражах. Ці неофіційні трупи часто складалися з музикантів-гастролерів, які приїжджали з інших міст Канади або безпосередньо з Китаю.
Після заснування Китайської Народної Республіки в 1949 році новий комуністичний уряд запровадив репресії проти багатьох форм мистецтва, і кілька китайських митців виїхали з країни до Канади. Саме з ними кантонська оперна сцена Монреаля досягла свого піка в 1960-х роках.
У той час були скасовані кілька дискримінаційних законів проти китайської спільноти, дискримінація пішла на спад. Крім того, з плином часу завдяки десятиліттям праці китайці почали налагоджувати своє життя, у них почав з’являтись фінансовий комфорт. Ті, кому більше не потрібно було щодня працювати, щоб вижити, свої вихідні присвячували музичним товариствам і художнім гурткам, де мали змогу брати уроки у новоприбулих музикантів.
Доступна Азія
Працівники ресторанів чи малих підприємств вдень, і художники та актори ввечері, вони утворюють тісну мистецьку спільноту, яка існує й сьогодні. Протягом кількох десятиліть ці люди збиралися, щоб вивчати музику, ставити п’єси та виступати в китайському кварталі.
Після дискусій, що почалися в 1993 році, у 1995 був заснований фестиваль Accès Asia (FAA). Зробили це художники Джанет Ламб, Бернардом Нгуєн, Хантом Хоу, Хімматом Шинхат, Атіфом Сіддікі, Салманом Хусейн та Бернард Труонг. Цей фестиваль прагнув заповнити нестачу видимості азійських митців Квебеку в таких дисциплінах, як музика, візуальне мистецтво, танець і театр. І їм це вдалося.
У 1990-х роках у Монреалі виникла сцена сучасного азійського мистецтва. Однак багатьом китайським художникам все одно було важко поширювати свої роботи. Оскільки питання культури, приналежності та соціальної нерівності все ще були актуальними, автори завжди мали б думати про справедливий баланс у своїх роботах. Для них є справжньою проблемою з гордістю висловити своє походження, не жертвуючи екзотикою, отримати вигоду від тієї чи іншої платформи для свого мистецтва. Адже ці платформи були розроблені для білої аудиторії.
Більше мистецьких просторів
Ці занепокоєння лежать в основі роботи китайсько-монреальської художниці Карен Там, яка працює куратором великого проєкту з мистецьких репрезентацій кількох канадських китайських кварталів. Мета Карен Там — повторно побудувати історію мистецтва китайських кварталів. За допомогою цих репрезентацій вона також хоче побудувати візуальну історію китайських кварталів, яка показує еволюцію цих секторів протягом їхньої історії, через хвилі джентрифікації та дискримінаційних законів.
Сьогодні китайські митці в Монреалі мають більше мистецьких просторів, де вони можуть процвітати. Шеріл Сім використовує свою владу у Phi Foundation, щоб підкреслити їхню роботу. Вона сподівається, що нинішнє покоління стане джерелом натхнення для наступного покоління китайсько-монреальських митців.
